Вівторок, 29.09.2020, 10:02
Ви увійшли як


Олександропільський НВК





РеєстраціяВхід Головна Гость | Група "Гости"Вітаю Вас Гость, | RSS
Мій профіль Вихід
< "Портал Класна Оцінка"> <"ІСУО-Дніпропетровщина"> <"ІОM -«Мої знання»"> <"Cолонянський відділ освіти" > <"Cолонянська ЗОСШ №1" > <"CолШкЛабНовІнфТех"> <"Солонянська ЗОСШ №2"> <"ЦДЮТ"> <"ДніпроWiki"> Анализ сайта on line Раскрутка сайта, Оптимизация сайта, Продвижение сайта, Реклама! Український портАл Яндекс.Метрика
Діючі проекти освіти
Інформаційна система управління освітою Освітній портал Дніпропетровщини Електронний дошкільний навчальний заклад Електронний щоденник Логістика шкільних автобусів Електронна бібліотека Електронна школа для дітей з особливими освітніми потребами Електронна школа для обдарованих учнів <"
Головна » 2014 » Лютий » 25 » Наша гордість
14:04
Наша гордість

У багатьох куточках світу є пам’ятники  Тарасові Григоровичу Шевченку. Ми гордимося тим, що такий пам’ятник є і в нашому селі  Олександропіль.
Історію його створення дослідив і описав колишній директор Петриківської НСШ, нині покійний, М.П. Розумний.
А було це так.
Йшов 1921рік. Весною повернувся в село Олександр Лаврушко, демобілізований червоноармієць. В селі була розруха, голод.
Минуло небагато часу, і Олександр з допомогою сільських активістів організував перший в околиці кооператив. І ось одного разу на засіданні членів кооперативу прочитали у «Вістях ВУЦВК» постанову « Про вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка». Особливо всім запав у серце один пункт: «…поставити в усіх губерніальних і повітових містах, а також великих селах пам’ятники Т.Г.Шевченку».
Селяни тоді вирішили, що вони не гірші інших, і почали збирати кошти на побудову пам’ятника в селі Олександропіль.
Збирати гроші було важко, бо після голодної зими надто мізерними були заощадження селян. Приносили, хто на що був багатий. Хто гроші, хто борошно чи просо.
Спочатку думали, що зібрати кошти – то найважча справа. Але коли на столі голови кооперативу лежали гроші, постало питання: куди з ними? Хто замість них дасть погруддя Кобзаря?
Тоді заповзятий Санько Лаврушко подався у Катеринослав.
За порадою місцевого крамаря, пішов Санько до історичного музею. Там і зустрівся з сивочолим симпатичним чоловіком Д.І.Яворницьким. Розповів Лаврушко про бажання односельців встановити пам’ятник Т.Шевченкові. Радо відгукнувся Дмитро Іванович на таке благородне прохання, повів Санька по залах музею. А потім запросив до своєї квартири, залишив ночувати.
Дмитро Іванович сам і бюст замовив і запропонував напис на постаменті.
І ось весною 1923 року в село привезли погруддя Кобзаря. Селяни спорудили постамент.
А коли земля убралася в зелений ряст, сходилися на мітинг люди на подвір’я школи, де височів загорнений у чорне постамент.
Олександр Лаврушко довго говорив про Тараса Шевченка, а потім перерізав стрічку, опало чорне полотнище, і на людей глянуло знайоме і таке рідне обличчя Тараса Шевченка. А на постаменті слова:
             Будеш, батьку. панувати,
              Поки живуть люди;
              Поки сонце з неба сяє.
               Тебе не забудуть.
У роки війни чужинці пошкодили постамент і погруддя. Та в перший післявоєнний рік пам’ятник було реставровано і перенесено в парк.
У 2000 році, з ініціативи директора школи Захарченка В.І., погруддя Кобзаря знову було перенесено на подвір’я школи.
Тепер всі свята, лінійки, шкільні урочистості проводяться біля цього пам’ятника. Адже він -– наша гордість.

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 457 | Додав: Natali | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Календар
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728
Архів записів
Пошук
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Copyright MyCorp © 2020